Частина команди МЕТАЛАБ долучилася до творення проєкту «Краса турботи», який презентували в українському павільйоні на 18 Венеційській архітектурній бієнале (Biennale Architettura) у 2023 році. Український павільйон після девʼятирічної перерви повернувся на бієнале з назвою Before the Future («Перед майбутнім»), що перегукується із загальною темою — «Лабораторія майбутнього». Інсталяції Українського павільйону розташовані в двох локаціях — садах Джардіні й Арсенале.

«Акт турботи є невіддільною частиною архітектури, головною метою якої є створення захисту від зовнішніх загроз» — із цього речення починається опис проєкту. Команда мала на меті описати різні аспекти турботи через історії створення захисту в умовах повномасштабної війни, яка зробила все вразливим і поставила перед архітектурою виклик — створити нову систему координат з новими агентами змін. І акцент «Краси турботи» — саме на красі процесу, а не його результатах. Адже суспільство проявляє турботу відповідно до своїх стандартів і розуміння «якнайкращого».

«Турбуватися означає визнати виклик, взяти на себе відповідальність і наважитися діяти. Через історії про виникнення ідей, дій та рішень ми хочемо продемонструвати світові різні способи створення просторів турботи, щоб нагадати про фундаментальне призначення архітектури та розширити те, якою може бути роль архітекторів у суспільстві — навіть без війни»

«Краса турботи» фіксує історії від волонтерів(-ок), військових, активістів(-ок), мистецьких і громадських проєктів і «переповіли» їх за допомогою предметів-символів, які набули нових значень у воєнному контексті. Це історії про КО-ХАТИ, збереження культурної спадщини від руйнування, спільноти навколо блокпостів територіальної оборони… І розповіді людей проте, як вони переосмилювали власне житло чи взаємини з сусідами для спільного виживання, чи разом відновлювали зруйноване. Цими розповідями команда «Краси турботи» прагнула зокрема привернути увагу міжнародної та української громадськості до соціальних проєктів і допомогти знайти підтримку тим, хто її потребує.

Під час пошуку історій команда виділила два знакові процеси в більшості ініціатив, що підкреслювали, наскільки спільне творення просторів поширене і як воно допомагає людям. Окрім, власне, простору турботи (підвалу, відновленого будинку, сховища для картин тощо) люди мають можливість обмінятися досвідом, підтримати одне одного, відчути полегшення в умовах небезпеки. Часто це ремонтні роботи або садівництво, які стали своєрідною терапією воєнного часу.

Ці процеси відобразили в двох локаціях павільйону. Темна кімната Арсенале стала символом незатишного, але безпечного простору для переховування від загроз. Застосовуючи набутий війною досвід і навички, її облаштували та зробили придатною для життя. Предмети в кімнаті мали описи та історії, до яких вони посилаються. Також тексти та знимки відображалися на одній зі стін за допомогою проєктора.

У просторі між оборонними валами саду Джардіні розклали довгий стіл (створений за мотивами конструкції ліжка КО–ХАТИ) із «нескінченною» скатертиною, на якій вишиті історії. Дизайн скатертини створила наша дизайнерка Юлія Русило. Її безкінечність вказує на те, що війна триває та історії продовжують виникати. А стіл символізує спільні прийоми їжі як традиційну можливість обміну знаннями та досвідом. У його центрі була в’язка зерна, яку Анна і Таня Пашинські привезли з селища Калинівського, куди їздили допомагати мешканцям відновлювати житло, що постраждало від підриву Каховської ГЕС росіянами.

Уся команда долучилася до фінальних приготувань, коли предмети пакували й надіслали до Венеції. Тож процес втілення проєкту став його частиною — ще однією історією про турботу.