Резиденцію «МИ НІКОЛИ НЕ САМІ» під час другого міського фестивалю Сеанс Міського Сканування у 2019 році курували METASITU. У ній брали участь десятеро учасників та учасниць: митці(-ині), активіст(к)и, урбаніст(к)и, діячі(-ки) культури, архітектор(к)и, письменники(-ці), теоретики(-ні) та науков(и)ці.
Впродовж місяця вони взаємодіяли з територією колишнього заводу «Промприлад» та прилеглими околицями в різних форматах — дослідження, публічних програм і подій абощо. Разом вони обмірковували, експериментували й пропонували нові форми міських партисипативних практик. Учасники(-ці) могли об’єднуватися між собою та з іншими, формувати групи для роботи, засновані на залученості та прихильності.
«Завдяки проєкту МИ НІКОЛИ НЕ САМІ ми прагнули встановити нові фундаменти стосунків, розуміючи обмеження та загрози такого формату та підтримуючи обґрунтовану самосвідомість» — поділилися резидент(к)и.
Фокус теми MANUFUTURING — на потенційному майбутньому заводу «Промприлад» як пост-промислового простору в центрі Івано-Франківська. Зараз, у сучасності, коли його промислові функції відмирають, він переживає переживає масштабні соціальні та конструкційні трансформації. Тож резиденти досліджували, зокрема, як різні види партисипативних практик можуть сприяти осмисленню простору Івано-Франківська. А також, які в цьому просторі існують ресурси і обмеження для мистецьких інтервенцій, визначення і впровадження соціальної справедливості і так далі.
«Ми хочемо зрозуміти “Промприлад” і його трансформаційні процеси за межами встановлених поділів, усвідомлюючи ряд взаємодій та інтересів, напруг, можливостей, та потенційних зв’язків, що можуть бути сформовані між індивідами та групами, тому що ми ніколи не самі.»
УЧАСНИКИ(-ЦІ)
Ліва Дударева та Едуардо Кассіна — тандем METASITU, куратори
Дана Косміна — незалежна архітекторка і художниця
Дібюенду Мругарай — відеограф, режисер
Оля Зовська — художниця з архітектурним бекграундом
Саша Курмаз — постконцептуальний мультидисциплінарний художник з графіті бекграундом
Еліс Хаддад — дослідниця, що цікавиться форматами художнього та просторового посередництва
Саша Попруга — інтермедіальна мисткиня
Ілля Яковенко — самопроголошений художник, куратор, поет і глядач, прекаріальний працівник культури
Тереза Яковина — сценографиня, кураторка-початківець і міждисциплінарна діячка мистецтв
Тіана Цветкович — візуальна художниця
Клодіана Міллона і Юань Чун Лю — просторові дизайнери і дослідники, що працюють спільно як millonaliu
Зуза Голінська — візуальна художниця
ПРОЄКТИ
- «[Ре]Інсценування партисипації»
Оля Зовська, Ілля Яковенко
Цей проєкт переглядає минулі партисипативні практики, що відбувалися впродовж Сеансу Міського Сканування в 2017 році, а ще події, що пізніше проводили в Івано-Франківську організатор(к)и фестивалю. Це художнє дослідження феномену партисипації, що має на меті зрозуміти її соціальну та політичну функцію, значення для залучених, вплив на них і на місто. Митець і мисткиня відвідали майданчики попередніх воркшопів, зібрали їхні матеріальні сліди, опитали учасників та учасниць про їхній досвід. І вже під час цього фестивалю вони відтворили деякі з воркшопів разом з їхніми організаторами, учасниками, відвідувачами цьогорічного фестивалю та усіма зацікавленими.
Реінсценування — це запрошення до колективної рефлексії над досвідом попереднього воркшопу, до обміну враженнями та спогадами і до продукування подальшої дискусії щодо політичного значення та потенціалу кожного з воркшопів, а також щодо структурних ієрархій та владних стосунків, які мали вплив на воркшопи.
- [Ре]Інсценування:
[Ре]Інсценування: Три двори.
[Ре]Інсценування: Натура-кемп.
[Ре]Інсценування: Промприлад. Як це працює?
[Ре]Інсценування: Кажуть, буде сонячно!
[Ре]Інсценування: Сад галицької комуни.
[Ре]Інсценування: Міський божевільний.
- Ніяких спільних речей
Eліс Хаддад
«#1 Дослівно дослідження на «спільність» — це як основа, так і горизонт для досліджень, які я використовую впродовж резиденції. Моя пропозиція радше є миттю в дослідженні процесу, а не продукту. Це складається з поширень підбірок літературних уривків з мого поточного дослідження про поняття спільноти та цієї комбінації з серіями суб’єктивних спостережень та/чи розмов, які я обрамляю/курую для цього приводу. Через протистояння двох переплетених досліджень, ця пропозиція наштовхує на те, щоб зробити постійні переговори між об’єктивними та суб’єктивними тлумаченнями очевидним. Довідковий список, чи бібліографія, проєкту, який зазвичай виникає як кінцева примітка, якщо все згадане стає сильнішим, щоб стати центральним для читача, й історія служить клейкою речовиною, як і відволікання для формування розповіді про спільність, коли я одночасно запрошую громадськість зробити свою власну.
#2 [Ця паралель дослідження може чи не може інтеґрувати суб’єктивну частину
#1]. Я стежила за проєктом будиночка на дереві Саші К., і після кількох розмов з ним, а також якби я допомагала йому, якби / де це можливо / потрібно, я б хотіла використати його проєкт у публічному просторі як можливість для роздумів (з ним) на теми детериторіалізації і втручання в конкретний простір, як притулок і втечу всередині і за межами міської структури. Це дослідження того, як близькість з природою і самотній досвід можуть дати мить плідного осмислення ідеї спільного середовища. Як наслідки детериторіалізації проти прив’язаності до місця можуть стати способом відчути зближення політики відмінностей, виявленої в межах певної абстракції місця. Цей процес може складатися з прогулянок як досліджень, досліджень як екскурсій, включаючи прогулянки на місцевості поблизу сіл/гір/лісу (оскільки Івано-Франківськ вважається місцевістю біля Карпат), а також сусідньої території біля заводу “Промприлад”.»
Перформативна прогулянка. Відомий вимір є дуже нестійкою формою сприйняття. Час та відстань, пов’язані в перформативну прогулянку вздовж вулиці Української Перемоги (колишньої Академіка Сахарова), починаючи від автобусної зупинки біля Обласного перинатального центру до заводу «Промприлад», де будуть досліджувати виміри міського життя.
- Еко-акція і перформанс «Сплав»
Саша Попруга
Проєкт складається з двох частин, об’єднаних однією метою – продовженням діалогу, розпочатого попередніми урбаністичними та мистецькими практиками між мешканцями району та працівниками ревіталізованого Промприладу. Саша використовує різні мистецькі медіа — текст, фото, відео, графічний дизайн, інсталяцію та перформанс, — для роздумів на тему соціальних змін.
Тимчасовий проєкт, що мав існувати до наступного Сеансу Міського Сканування. Ідея полягала в тому, щоб створити автономний, багатофункціональний простір в центрі Івано-Франківська для презентації художніх проєктів та проведення різноманітних мистецьких заходів. Цей простір мав би стати новим неформальним культурним осередком, незалежним місцем для дискусій та обміну ідей, але його демонтували через два тижні після відкриття.
- Залиште нас самих
Клодіаннa Міллона, Юань Чун Лю
«У спробі сформулювати деякі з роздумів, зібраних під час дослідження на (робочому) заводі, наша пропозиція набуває форми (дзеркального) фестивалю, який проводиться працівниками (справжнього) заводу. Фестиваль, який, з одного боку, є святкуванням цього залишку та особливістю його стану, а з другого боку, (можливо, останнім) колективним зусиллям для позначення опору в нинішньому недружньому середовищі для такого явища.»
- Що таке прогрес? Що таке реальність? 02.Кутові втручання
Тіяна Цветкович
«Кути заводy використали як можливість для невеликого втручання, що може викликати інтерес тих, хто проходить, з можливістю того, щоб вони могли зайняти або взяти щось, що розташоване в певному місці/куті… Місце заводу сприймається тут як єдиний світ, а робітники як мешканці. Я пропоную ці втручання як засіб спілкування… все буде записано і представлено в театрі. Забутий театр як майданчик для переосмислення проґресу в рамках несподіваної художньої дії, структурованої як інсталяція з людьми — обід, вистава, виставка, інсталяція…»
- І. Посттропічний. ІІ. Місяці
Зуза Ґолінська
І. Посттропічний. Переробка одягу і текстилю, які часто виготовляють для західноєвропейського або американського ринку. Одяг, використаний і більше не потрібний, надсилають в Східну Європу і перепродають за дуже низькою ціною в секонд-гендах. В Івано-Франківську купівля вживаних товарів, здається, є основним пунктом придбання. «Мене цікавить те, як певні ідеї, від написаних слів до слоганів, подорожують до текстилю і входять до різних соціальних контекстів.» Дослідження базується на роботі з залишками текстилю та одягу. Є певна ваба до бруду і невиразності використовуваних текстильних виробів та історій, які вони несуть. На формальному рівні одяг деконструюють і розділяють на частини, які потім зшивають в різні форми. Це також особистий метод навчання як повторне використання, а не виробництво. Саме процес деконструкції простих повсякденних предметів, як-от футболка чи штани, додає проєкту ще один символічний шар. «Розбираючи текстиль та аналізуючи його, я сподіваюся розкрити досі мало зрозумілі системи виробництва, політики, соціальних змін.»
II. Місяці. Зроблено зі сміття: серія малих скульптур зроблена з металічних залишків із заводу «Промприлад» у Івано-Франківську. Вони виготовлені з ресурсів та механізмів заводу, зверху покриті жовтим покриттям, характерний жовтий колір є унікальним для цього заводу. «У колаборації з місцевими працівниками заводу, моя дослідницько-базова методика є прикладом переробної практики, спрямованої в мистецьке виробництво. Я приїхала з Ґданська, реґіону, який так само має особливу історію з точки зору суднобудівництва та виробництва, тому важливим аспектом моєї практики є використання матеріалів місцевої промисловості.»
- «Робітники НЕ ВИДИМОЇ праці»
Дана Косміна
Авторка розповідає про ще не заархівовану історію заводу «Пресмаш», одного з найпотужніших індустріальних об’єктів України в минулому. На території «Пресмаш», як і на інших подібних заводах, існує «кімната-музей історії заводу», де представлено ключові події від його заснування у 1975 році. У пресмашівській кімнаті, відкриття якої схоже на відкриття гробниці через шар пилу, хронологія обривається ще на пізніх 80-х роках. Натомість від тих часів підприємство встигло пережити як і блискучі злети, так і безповоротні падіння. З часом «Пресмаш» адаптовувався до капіталістичного ринку, співпрацював з міжнародними компаніями, розробляв нові лінійки продукції та в певні періоди був лідером із якості виробництва у своїй ніші. Та нестабільна політична ситуація в Україні зіграла свою драматичну роль у його розвитку. Завод встиг пережити корупційні махінації влади, фіктивне банкрутство і, як результат, втрату робочої сили й тяганини в судових справах, що тривають дотепер. Проєкт досліджує різнобічні джерела в медіа, публікації про історію заводу та документації сучасності, які продовжують і завершують наявну експозицію в «кімнаті-музеї історії заводу». Глядач має змогу самостійно зробити висновки. Окрім історії заводу як стратегічної одиниці, це також історія тисячі робітників та їхньої праці, яка сьогодні приречена на невидимість. Матеріальні продукти цієї праці відходять у забуття разом з гігантами промисловостей. У просторах колишніх заводів та фабрик вже не виготовляють: стрічки, вагони метрополітену, ракети, цеглу. Список можна вести до нескінченності, проїзжаючи містами. Пам’ять про потужне індустріальне минуле розчиняється і стає лиш романтичною руїною. Робітники, які тисячами йшли за верстати ще в не такі далекі 70-80-ті і відпрацьовували виснажливі зміни, створюючи продукти праці, якими ми дотепер користуємось, позастроково звільнені і подекуди досі очікують обіцяних виплат. Їхні продукти праці знецінилися у сучасному контексті та стали немовби нікому не помітними привидами. Натомість зростаюче покоління, зачароване бентежною естетикою великомасштабних решток індустрій, сьогодні надає друге дихання цим закинутим приміщенням. Вони, як і їхні попередні покоління, повторюють той самий маршрут з дому через прохідну та до цехів. Звуки техно вже не від верстатів, а від колонок наповнюють анґари, зміна новоприбулих працівників так само виснажливо довга, а ось продукти праці від матеріальних перейшли у форму духовних. Тож з одного боку, назва виставки рефлексує на історично-політичний аспект закинутих індустрій, а з другого, виявляє феномен нового техно-подиху. В обох цих випадках об’єднуючим фактором є сучасна НЕ ВИДИМІСТЬ праці.
- Документальний фільм про фестиваль
Дібуенду Мругарай
«Цей конкретний ролик був частиною спільного проєкту Klodi Millona & Cam Liu та Tijana Cvetković. Обидва їх проекти були розташовані в безпосередній близькості один від одного, і учасниками були ті ж самі люди (працівники заводу), тому вони вирішили об’єднати свої проєкти, це було природним співробітництвом.
І я (Dibyendu Mrugaraj) був там, щоб зробити документальний фільм про всю резиденцію. Тож коли вищезгадані митці запропонували мені зняти невелике відео для заводських робітників, я також став частиною їхнього проєкту.
Його презентували під час дзеркального фестивалю, всередині заводу, де робітники відпочивають та обідають. Показ був завершальним заходом дзеркального фестивалю. Технічно це відео є неповним, оскільки воно є частиною всього досвіду. Оскільки ми не можемо відтворити фестиваль знову, здавалося, доречно зробити його тизером для майбутнього повнометражного документального фільму, де ви зможете відчути не лише результати дзеркального фестивалю, але й роботи інших художників із резиденції, та як це — працювати разом як частина тимчасової спільноти»
