Проєкт СІНО — гармонійний розвиток нашої роботи з технологією римського бетону, яка почалася в лабораторії сталих матеріалів, що зараз є частиною ПОЛЕ. Цього разу в фокусі команди — робота з Харківщиною, оскільки в цьому регіоні, на жаль, багато будівель пошкоджені або знищені внаслідок російських обстрілів. 

Спершу команда планувала за допомогою сталих дизайнерських і архітектурних рішень відновити будівлю, що постраждала від вибухів. Мали працювати дистанційно — розробити рецепт і рішення та надіслати їх для реалізації. Проте зрозуміли, що це не наш підхід. Потрібно ознайомитися з локальним контекстом, спільнотою, побачити на власні очі, що там відбувається. Обраний об’єкт розташований у зоні, де є великий ризик обстрілів та ураження, тому, зрештою, ми вирішили працювати з іншою локацією. 

Краснокутська громада, з представницями якої ми познайомилися на воркшопі про соціальне житло від CEDOS, запропонувала декілька варіантів. Зрештою, ми обрали публічний простір з джерелом, яким мешканці(-ки) громади тривалий час активно користувалися. У пошуку локації для нас не менш важлива готовність громади співпрацювати. Без взаємодії ми не можемо розробити дійсно актуальне і ефективне рішення, адже не занурені у контекст повсякденного життя тут.

Простір розташований біля місцевої пам’ятки архітектури — Співочих Терас (їх ще називають Терасним садом Харитоненків). Це амфітеатр просто неба, де відбуваються різні масштабні події, тож у районі є великий потік людей — як місцевих, так і туристів(-ок). Для МЕТАЛАБ така локація — можливість публічно презентувати наш підхід до роботи зі сталими матеріалами і реюзом, проявити увагу до простору, щоб надалі люди взаємодіяли з ним та досліджували тему сталості на власному досвіді. Зрештою, це можливість перевірити самодостатність місця — бо ми працюємо з тим, що є на місці, під руками.

Коли ми працюємо з наближеними до фронту територіями, має бути надтонка чутливість і увага до потреб спільноти. До цих територій є багато уваги, різні ініціативи хочуть втілювати тут проєкти, часто не оцінивши, наскільки це актуально. Прифронтові містечка — цілющий простір для військових, як мінімум, вони умовно безпечніші. Тут люди можуть переночувати, поїсти, зустрітися з родиною і так далі. Життя в таких просторах концентроване: працюють заклади, різні сервіси, на вулицях багато військових і цивільних. Це люди, для яких ми створюємо новий публічний простір у першу чергу.

Саме у Краснокутській громаді живе багато ВПО, приблизно половина населення. Це, зокрема, пов’язано з тим, що людям легше від’їжджати на невеликі відстані. Для нас такі проєкти як СІНО, — спосіб тримати контакт із прифронтовими громадами та підсилювати їх своєю експертизою. Через спільну діяльність ми налагоджуємо живий контакт. Ми плануємо зробити територію публічного простору доступною для всіх зі зручним підходом  до води, та побудувати свого роду бювет із застосуванням сталих практик і матеріалів у будівництві.

У проєкті СІНО ми робимо акцент саме на роботі зі сталими матеріалами і перевикористанням. 

Під час першого воркшопу ми оцінювали місце, шукали ідеї, як зробити його зручним і вписати в загальну концепцію простору. У майстернях лабораторії сталих матеріалів ми експериментували з різними рецептами римського бетону, в основі якого — цегла з Харківщини, та створювали екопанелі. Потім їх тестували, щоб обрати найефективніший рецепт.

Паралельно відбувається робота на ділянці, де буде об’єкт. Коли ми вперше відвідали її, виявилося, що рівень води сильно впав і в джерелі її не було, бо потік забився. Тому майстри переривали ділянку в пошуках джерела, а ми провели геодезичні роботи, зробили тест рівня і якості води. Команда встановила нову конструкцію для стабілізації рівня води та готує простір до будівництва.

Якщо завершений об’єкт буде вдалим — ми будемо масштабувати розроблену технологію. Важливо через такі ініціативи демонструвати спільнотам, що є альтернатива звичним будматеріалам. Що з допомогою різних технологій можна розкривати потенціал і цінність локальних матеріалів, адже не все, що ми розбираємо зі зруйнованих будівель — сміття. Найбільшою цінністю є саме римський бетон.